У контексті війни, що веде Україна проти російської агресії, є принаймні два найважливіші акценти. По-перше, Україна воює не тільки за свою свободу й незалежність, ба більше, руйнівний світогляд кремлівського керівництва перетворився на реальну загрозу для Європи й світу. Тож військова поразка росії виглядає чи не єдиним доцільним рішенням для подолання цієї загрози

По-друге, війна затягується, Україна зазнає великих руйнувань, кількість загиблих, скалічених захисників і цивільних зростає через затримку допомоги з боку західних партнерів, головним чином це стосується потреб фронту. Союзники довго обговорюють, вагаються, зволікають, і тільки потім діють, а тим часом українці платять кров’ю.

Чи належним чином ці важливі акценти про війну донесені до широкої євроатлантичної аудиторії – від усіх прошарків західного політикуму й громадського сектору до, принаймні, тих носіїв суспільної думки, які переймаються геополітичними реаліями?! Судячи з ремарок західників у бік України щодо браку вдячності, відповідальні за зовнішнє просування, призначені Києвом, недостатньо ефективно лобіюють українські інтереси у світі. Бо інакше західні політики, медійники, експерти відчували би сором і, навіть, на рівні емоцій утрималися від такого роду неадекватних дорікань.

Насправді Україна ніколи не втомлювалася щиро дякувати своїм західним союзникам, а отже подібні нарікання викликають тільки обурення. В умовах війни Київ має усі підстави інтенсивно й настирливо лобіювати свої інтереси, використовуючи широкий спектр можливих практичних, моральних і політичних важелів впливу.

Справа у тому, що до зусиль президента, який особисто демонструє над можливості й виконує дипломатичну місію більш ніж на сто процентів, повинна додаватися діяльність посольств і послів, а от саме на цьому рівні належна якість, динаміка, інноваційність і мотивація є недостатньою.

Утім, нехай десь вважають, що Київ іноді занадто піднімає градус. Може й так. Та це тільки частина правди, бо правда для українців – це результат, який вони можуть конвертувати у перемогу над агресором, у звільнення окупованих ворогом територій, у зміцнення цінностей вільного демократичного світу. Емоції, пристрасті, різкості з часом вщухнуть, а бажаний результат залишиться. А значить бійці дипломатичного фронту мають бути не менш завзятими у боротьбі за Україну, ніж це демонструють військові.

Едуард Єфіменко

Події, пов’язані з масштабним російським вторгненням, змусили багатьох громадян залишити Україну

Війна торкнулася всіх основних аспектів життєдіяльності українців – безпеки, економіки, громадського здоров’я. І хоча обставини й фактори, що так чи інакше впливають на хід війни, схоже не обіцяють швидке закінчення бойових дій, вже сьогодні, формуючи необхідні умови, треба опікуватися тим, як повертати людей в Україну. Одна з принципових умов - створення робочих місць.

До прикладу, чи потребує роз’яснень обов’язок України розвивати військову промисловість, що б дало загальний економічний ефект, військово-технічну співпрацю й нові робочі місця? Питання більш ніж риторичне, бо по-перше, маємо непередбачуване агресивне сусідство, а по-друге – маємо завдання знизити залежність від західних партнерів задля запобігання впливу на Київ щодо компромісів з росією.

У цей контекст вписується і причина недостатнього забезпечення Сил оборони необхідною кількістю зброї, адже, як стверджують спеціалісти, ми досі поступаємося росіянам по багатьох компонентах воєнно-технічного оснащення армії. Тож Україні варто пришвидшити удосконалення власних вже існуючих виробництв та зосередитись на інвестиційних стимулах для створення кластерів росту у точках імпортозаміщення та ефективних платформах ВПК, яких потребує сучасна війна. Для цього потрібні політичні рішення, концентрація уваги на промисловому комплексі, якісні професійні кадри, відповідальні за оборонну промисловість в уряді, та ефективна реалізація контролю за виконанням поставлених цілей.

Якщо торкатися Стратегії воєнної безпеки, яка вперше в український історії передбачає всеосяжний принцип нашої оборони, то в цьому сенсі громадський сектор багато в чому випереджає якість рішень державних мужів, а отже у топ кабінетах влади мають більш тверезо осмислити реальність і запустити оборонну промисловість на рівні державної доктрини.

Едуард Єфіменко

Позбутися масштабної корупції – ознака цивілізованості, зрілості суспільства, яке спроможне критично й перспективно мислити, прогнозувати ризики й знаходити ефективні шляхи щодо їх подолання

Експертна думка виділяє два основні фактори, що сприяють корупції: суб’єктивний і об’єктивний. Об’єктивні фактори можна подолати за рахунок адекватних і потрібних реформ. Складніше за все з фактором суб’єктивним, бо історично український код достатньо сильно травмований.

Створити здорову культуру нульової толерантності до корупції не так просто, і тут знову повертаємося до політичної волі: потрібні нові правила, нова етика, нові можливості, новий рівень свободи, нове інформаційне тло, що сприятиме переорієнтації покоління, що зараз живе, працює, воює в ім’я України.

А щодо громадськості, то вона вже руки не складе, бо усвідомила, що спільнота хапуг, звісно, не зникне одразу, але кожного разу завдяки гучним публічним резонансам крок за кроком піде в минуле природним шляхом і припинить визначати соціальний ландшафт.

Едуард Єфіменко

Знизити рівень корупції, яка є одним з принципових гальм для загального прогресивного розвитку України, Києву дається дуже важко, а у деяких сферах, таких як митниця, ця задача видається надскладною

Причинно-наслідкові труднощі вирішення проблеми такого масштабу давно відомі. Тож гучне дієслово «побороти», яким користуються усі без винятку політики щодо явища корупції, коли вони мріють отримати мандат на владу, не дуже реалістично відображає глибину питання, бо опинившись у владі, їм стає зрозуміло – це процес покроковий і вимагає неабиякої політичної волі. Щодо політичної волі, то це, на жаль, саме той ресурс, якого дивним чином не вистачало майже усім можновладцям, яких ми спостерігали впродовж десятиліть історії незалежної України, і які не витримували іспит під назвою «доступ до великих корупційних грошей».

Сьогодні під час війни корупція не просто на порядку денному десь там якимось там рядком, ба більше, вона виділена українськими громадянами й західними партнерами червоним масивним маркером, щоб українські еліти, які виробляють політику Києва, це добре побачили, а найкращий варіант – усвідомили.

У топ кабінетах влади повинні усвідомити, що знизу поступово визріває широкий громадський антикорупційний рух, який згодом ігнорувати, заглушити або припинити вже не вдасться. Громадяни, що поставили на кін свої долі задля збереження України для майбутніх поколінь вже зовсім скоро перестануть закривати очі на хабарі, відкати, потоки, схеми, розпили, конфлікти інтересів, їм остаточно набридне толерувати топ корупцію впродовж невизначеного історичного часу.

Потрібно усвідомити, що «культура» красти чи у ближнього, чи у держави вже стала настільки згубною, що на тлі війни, про закінчення якої ми можемо розмірковувати тільки в умовний спосіб, цілком реально втратити самостійну й незалежну Україну. Політична еліта просто зобов’язана продемонструвати нову етику поведінки, яка би завоювала довіру людей, і яка би у подальшому стала маяком для формування загальної культури нетерпимості корупції.

Едуард Єфіменко

Війна – це завжди фактор переосмислення, роботи над помилками, вироблення нових моделей поведінки. Подекуди цей фактор спрацював. Утім на деяких напрямках підходи принципово не змінилися, а з війною ситуація стала навіть більш загрозливою

Адже і дотепер через такі державні структури як митниця і податкова мов крізь решето вимиваються гігантські корумповані гроші, перетікаючи у кишені чиновників та правоохоронців топ рівня, і паралельно наповнюючи кишені тих, хто кормиться під дахом топів, хто обслуговує їхні спільні інтереси.

За словами голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, з початком війни ситуація з корупцією на митниці тільки погіршилася. Його колеги депутати зазначають, що корупційні потоки на митниці та в податковій буквально вимивають сотні мільярдів гривень, які могли би бути направлені на потреби Сил оборони, що ціною життів найкращих представників нації вигризають українську перемогу.

Роздуті митні й податкові структури, що звикли до розгнузданої поведінки вимагання, прямо впливають на дискомфортні умови для ведення бізнесу та волонтерства. Ця модель поведінки вбиває залишки підприємницької свободи, руйнує бажання представників інвестиційного сектору залишатись та працювати в Україні. Масштаби корупції, свавілля представників чиновницько-силового блоку у воюючій державі сприяють зниженню внутрішнього драйву навіть у затятих патріотів українства, котрі у будь-які часи спроможні розрізняти поняття батьківщини, за яку готові віддавати життя, і поняття держави, котра поки що не навчена сприймати своїх громадян як найвищу цінність.

Чи може Україна собі це дозволити сьогодні, коли має масштабну війну проти Росії, коли на кону стоїть її існування?! Відповідь на це питання є однозначною для переважної кількості українців, але, на жаль, вона не є такою для тих вершків політичної еліти - зажерливих адептів старої системи, готових зубами триматися за корупційні практики, що тягнуть Україну назад у архаїчне минуле, що не сприяють поваленню ворога й наближенню добрих перспектив у майбутньому.

Едуард Єфіменко