Електронне декларування і потреба у зміні антикорупційної філософії серед еліт

З великим російським вторгненням в Україну парламентаріями було скасовано обов’язкове подання електронних декларацій для чиновників, депутатів та суддів на період воєнного стану. Але початок війни, на жаль, не став кінцем корупції. Тож коли ціла низка корупційних скандалів серед найвищого керівного складу влади стала предметом обговорення у суспільстві, з’явилися розмови про необхідність відновлення електронного декларування. Міжнародні партнери також почали вимагати від Києва пришвидшити рух у даному напрямку, мотивуючи українських посадовців важливістю фінансової допомоги

У вересні минулого року законопроект про відновлення електронного декларування, автором якого став лідер фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, був зареєстрований у ВР. Утім після десяти місяців з моменту реєстрації законодавчої ініціативи, не дивлячись на підтримку президента та позитивні висновки, документ продовжує залишатись для депутатського корпусу таким, що є не на часі.

Причини затримки внесення проекту закону у сесійну залу називались різні. Скоріш за все, документ насправді потребував більш глибокого і чіткого доопрацювання, але ж так чи інакше йому не судилося бути імплементованим у життя та стати реальним антикорупційним механізмом.

Пізніше подібну ініціативу напрацювало й Міністерство юстиції, ідеї якого експерти НАЗК негайно піддали критиці, бо у розмитих нормах документу виявили спроби авторів міністерського законопроекту допомогти посадовцям, депутатам чи суддям приховати статки від громадськості та правоохоронців.

Врешті, обидва проекти закону щодо декларування перебувають у стані робочих версій, а отже і строки відновлення обов’язкового подання електронних декларацій для чиновників, депутатів і суддів поки залишаються незрозумілими.

Незрозумілими для суспільства залишаються й відмовки політиків швидко знайти консенсус і голосувати за ефективний антикорупційний інструмент та нову якість державного управління. Або, навпаки, подібні відмовки є вже надто зрозумілими, обурливими, і такими, що демонструють критичну потребу у кардинальних змінах антикорупційної філософії серед української політичної еліти.

Едуард Єфіменко