Плюрилатеральна дипломатія на тлі кризи сталих інституцій

Навряд чи можна сперечатися з тим фактом, що в міжнародній системі багатосторонні структури переживають очевидну кризу

Нещодавно ми спостерігали за повною безпорадністю ВООЗ під час пандемії. Вже давно на порядку денному нездатність СОТ належним чином управляти економічними складовими та справлятися з проблемами торгівлі. Вже не кажучи про Радбез ООН, яка виглядала простим спостерігачем, коли були потрібні рішучі відповіді на гарячі питання у міжнародних справах, зокрема і в питанні російської агресії проти України.

Великі багатосторонні інституції перестали бути ефективними, перетворившись на поле суперництва великих держав, котрих здебільшого не цікавить, як розвивається міжнародна система. А отже, вони втратили здібність адекватно реагувати на зміни та стали неспроможними підтримувати основні підвалини, на яких тримається світопорядок.

Більш дієвими на даному етапі видаються двосторонні або плюрилатеральні союзи, коаліції, які створюються у конкретних справах заради вирішення конкретних питань. Такі контакти є більш гнучкими, дієвими і рухливими. Сучасний стан міжнародної системи дає збої, тож саме плюрилатеральна дипломатія сьогодні може бути найбільш результативною. З огляду на мінливу глобальну конструкцію Україна повинна наполегливо й ефективно працювати у фарватері такої дипломатії.

Едуард Єфіменко