Корупція продовжує гальмувати ефективність державної машини

В країні, яка воює, завжди є проблеми з грошима, з питаннями справедливого та раціонального їх розподілу, з фаховістю виконавців на різних рівнях, з якістю організації контролю

Україна у цьому сенсі не є винятковою, ба більше, всі слабкості системи державного управління, що так чи інакше нівелювалися мирним часом, з початком війни далися Києву взнаки по повній.

Перший рік воєнних дій громадяни фактично витягли країну на своїх плечах, демонструючи феноменальні приклади стійкості й відваги на фронтах, безпрецедентного волонтерства та підтримки економіки в тилу. На другому році державна управлінська машина вже повинна була набрати швидкості за рахунок адекватних рішень конкретних осіб в уряді, парламенті, ОП, які би дали орієнтири для всіх, хто уособлює владу на різних вертикалях. Та поки що необхідна швидкість цієї машини гальмується корупцією, невіглаством, непрофесійністю, відвертою безвідповідальністю – що за воєнних часів кваліфікується суспільством як мародерство або поведінкою, що не відповідає національним інтересам.

Парадоксально, але, здається, навіть війна не виявилася тим чинником, котрий спонукав би владних мужів до переоцінки ситуації з прогнилим, наскрізь пронизаним корупцією державним механізмом, що ледве спроможний до ефективних управлінських рішень, і що безпосередньо впливає на виживання держави як такої. А отже скільки нових антикорупційних органів на кшталт НАБУ, НАЗК, САП не прикручуй до цього хворого механізму, все одно бажаного здорового ефекту не відбудеться. Тільки реальна зміна принципів, закладених в роботу механізму може сприяти зміні ситуації. Вся історія української незалежності є доказом того, що «бутафорські заходи» у цьому сенсі належним чином не працюють.

Едуард Єфіменко