Лідерство у буремні часи Ч.1

Сьогодні Україна переживає потрясіння, пов’язані з масштабною російською агресією й проблемою збереження держави як такої. Тож питання лідерства є знаковим в українському порядку денному

У цьому контексті згадується теорія Зигмунта Баумана про адіафоризацію свідомості. Згідно Бауману у буремні часи історії, тобто у періоди війн або колосальних соціальних криз, люди, що стоять на вершині влади, частково гублять чутливість і припиняють сприймати інших за принципами етики. Вони ніби продовжують мислити аналітично, роблять свою справу, понад те, залежно від політичної вигоди можуть вмикати або вимикати відповідальність, совість, співчуття, наче воду в крані. Авжеж ми бачили таких керівників чимало, коли з потраплянням на політичний олімп влада розчиняла їхній сором та сумління, ба більше, подібні категорії ставали для них неприродними.

Навряд чи хтось візьметься стверджувати про існування ідеального лідерства. Але прийдешні покоління завжди пам’ятають тільки тих, котрі на тлі критичних випробувань для їхніх держав, не схилили голову перед обставинами, не шукали виправдання своїм страхам, а витримували тягар відповідальності, ставали поряд зі своїм народом, вселяли в людей впевненість у можливість перемоги і вели до неї. Коли історія згодом відкриває свої сторінки, то виявляється, що й такі лідерства мали достатньо недосконалих рішень. Але попри недосконалість у час «ч» ці лідерства сприймалися як ідеальні.

От як в Україні. Ми вибрали Зеленського президентом у стані ейфорії, бо суспільство більш за все хотіло привнести у владу свіже повітря. Трохи згодом градус наших позитивних настроїв знизився, бо з об’єктивних причин Зеленський у якості президента просто не міг бути ідеальним. Такою ж виявилася і команда, яка прийшла до влади на його авторитеті, а потім частково адаптувалася до «старих практик», яких Зеленський обіцяв позбутися.

Далі ми отримали таке жорстке випробування війною, що озираючись на усі лідерства, які нам довелося мати раніше, дуже важко сказати хто б з ексів проявився у війні більш достойно, ніж це вдалося Зеленському. Не хочеться навіть замислюватися, як би Україна встояла під час великого російського вторгнення за інших достойників. Відверто кажучи, для багатьох, і в Україні, і в світі, парадокс був у тому, що саме лідерство Зеленського у критичний і важкий час виявилося більш ніж органічним.

Едуард Єфіменко