Інтерв’ю з головою Комітету по боротьбі з корупцією Едуардом Єфіменко Ч.1

- З початку повномасштабного російського вторгнення Ви знаходитесь в Україні, і, як ми знаємо, для Вас така позиція є принциповою. А отже, логічно було б запитати, як Ви оцінюєте стан корупції на третьому році війни: чи відбулися у цьому сенсі позитивні зміни?

- Так, ви праві, тільки но наші Сили оборони змогли відкинути російських окупантів від Києва, до чого ми як кияни і громадяни також докладали усіх можливих зусиль, з того самого моменту наш Комітет тримає руку на пульсі щодо виконання своїх прямих завдань  – запобігати проявам корупції та викривати корупцію посадовців держорганів, прокуратури, правоохоронних структур та судової гілки влади.

А щодо позитивних зрушень у боротьбі з корупцією на третьому році війни загалом можу відповісти так:  українці й досі  вбачають питання  корупції наступним за рівнем пріоритетності після воєнних дій та низьких доходів. Тож серед українських викликів ця проблема продовжує залишатися невирішеною, переважним чином за рахунок наявності топ корупції, що завжди слугувало дозвільним маяком і для місцевого рівня. «Якщо корупцію дозволяють собі зверху, чому б не практикувати її на місцях» - саме такою логікою керуються посадовці у регіонах.

Невипадково минулого року президент України Володимир Зеленський запропонував законодавчу ініціативу щодо того аби прирівняти відповідальність за корупційні злочини до покарання за державну зраду. Можливо подібний правовий інструмент і вплинув би на «системність» корупційних діянь, зміг би протистояти хабарництву та відкатам, та тільки після пропозицій президента у гру повинні були вступити парламентарі. На жаль синергічного ефекту поки що не сталося. Маю на увазі, що не тільки президент, а уся влада повинна акумулювати зусилля и показати політичну волю щодо рішучого наступу на  корупцію.